НЕ МАЄМО ПРАВА ЗАБУТИ...
У Великій Городниці відправили поминальну молитву за безневинно спаленими жителями у роки Другої світової війни.
Минуло 77 років з дня трагедії, час іде, а відкрита рана залишається. Далекого 43-го, рано-вранці, ще до сходу сонця, в Городницю приїхали каральні загони німців. Городничани протягом трьох днів, з часу, коли в селі було вбито німецького солдата, були в очікуванні того, що має щось статись. Адже напередодні довкола села на відстані 10-15 кілометрів чулися вибухи снарядів і бомб, а в небо піднімались вогняні язики та стовпи чорного диму. Сільські родини об'єднувалися в групи і щоночі по черзі вартували, щоб, в разі небезпеки, можна було б повідомити односельчанам і шукати порятунку втечею. Того дня, відчуваючи небезпеку, жителі села кинулись у поля, засіяні житом та в найближчий гай. Але села Мала і Велика Городниці були уже оточені німцями. Вони відразу почали ходити по вулицях від хати до хати і шукати людей. Спійманих людей та худобу німці виводили на вулицю. Багато жінок і дітей пізніше було вивезено до Німеччини на примусові роботи,а худобу було забрано на м'ясо.
В селі Мала Городниця німці спіймали 7 чоловіків, серед яких був і церковний староста Яків Родюк. Вони відвели їх до сільської Покровської церкви, збудованої ще в 1867 році, і спалили живцем. Коли попелище вже згасло, ті, хто врятувався, розгребли його і знайшли обгорілі трупи. Церковний староста був знайдений скляклим біля святого Престола з ключами від храму в руках.
В селі Велика Городниця німці захопили більше тридцяти чоловіків, яких загнали в сільську клуню поблизу церкви і, обливши бензином, підпалили. Очевидці розповідають, що, розгрібаючи залишки на пожарищі, знайшли обгорілий скелет чоловіка, який прикрив собою свою малолітню доньку, рятуючи її від вогню. (з Вікіпедії).
З покоління в покоління серед односельчан передаються перекази цього страшного дня. Написано декілька пісень, слухаючи які затамовуєш подих, стає частіше битися серце і течуть сльози. На місці пожарища стоїть поминальний хрест, як спомин про пережиту трагедію.
Враховуючи пандемію та карантинні обмеження, традиційно велелюдне вшанування цьогоріч пройшло без урочистостей та масових зібрань.
ЗБЕРЕЖІМО ПАМ’ЯТЬ ПРО ЗАГИБЛИХ, ЩОБ ПЕРЕДАТИ ЇЇ НАСТУПНИМ ПОКОЛІННЯМ…
